Гуманітарна соціоніка

Соціонічна діагностика. Метод інтерв'ю. Гуманітарна соціоніка

Соціонічна діагностика (скорочено соціодіагностика) — виявлення тим чи іншим способом типових і індивідуальних особливостей особистості (або соціонічного об'єкта), перш за все вродженого соціонічного типу і придбаних епітипних відмінностей, зокрема, стійкого варіанту типу і функціонального профілю. У ШГС термін типування не використовується. Причин на то дві.

По-перше, типування — це занадто вузьке поняття, воно жорстко прив'язане до 16 стандартних типів і не включає в себе дослідження епітипних відмінностей. По-друге, типування & mdash; це процедура, суть якої у «вкладанні» людини в ту чи іншу комірку типології, яка використовується. Діагностика ж, навпаки, не укладає людину в тип, а витягує з людини її стійкі психічні структури.

Основними методами соціодіагностики є тести, структуровані інтерв'ю, спостереження за поведінкою та аналіз продуктів діяльності. В більшості випадків вони використовуються спільно в різних поєднаннях.

Основні правила ведення соціонічного інтерв'ю в ГС наступні.

1. На початку інтерв'ю розташувати людину до себе.
Неприпустимий повчальний тон, демонстрація позиції зверху. У рівній мірі небажана позиція знизу, спроби задобрити респондента, підлещуватися перед ним.

2. Комунікація повинна здійснюватися за декількома каналами.
Розподіляти увагу потрібно між двома основними каналами сприйняття — візуальним та аудіальним. У разі розбіжності між ними більше довіряти невербальним сигналам. Цю умову легше виконати, якщо діагностику проводить злагоджена пара соціоніків, причому один з них бере на себе вербальну постановку питань, а інший відстежує реакції на них по візуальному каналу (міміку, жести, інтонації, рухи очей і т.д.).

3. Слід уникати альтернативних питань.
Альтернативними називають такі питання, які будуються за допомогою подвійного союзу «або — або ». Їх величезний недолік в нав'язуванні вибору. Якщо виникло подібне формулювання, рекомендується розбити альтернативне питання на два окремих і задати їх респонденту по черзі.

4. Уточнювати відповіді респондента.
Це правило випливає з полісемії (багатозначності) слів живої мови. Глибина уточнення — не більше 3 — 4 конкретизуючих питань щодо кожного неясного чи неповного висловлювання.

5. Стежити за емоційними реакціями.
По емоційному відгуку респондента соціонік визначає, спрацювало задане питання чи ні. Якщо питання «не пішло», його потрібно переформулювати, або взагалі відмовитися від нього.

6. Не задавати складних, надуманих питань.
Занадто складні питання — такі, які вимагають особливої поінформованості у певній галузі, або просто стимулюють фантазію респондента. Наприклад: що б ви зробили, якщо отримали спадщину в мільйон доларів?

7. Не захоплюватися питаннями про смаки.
Питання про улюблені книги, фільми, музику, акторів, виконавців і т. д. Придатні тільки для емоційної розрядки, завоювання уваги респондента і не більше. Вони практично не несуть жодного типного змісту, швидше відображають поточний стан людини, а також стереотипи моди або масової культури (особливо це стосується молоді).

8. Аналізувати як результати, так і хід інтерв'ю.
Кожне важливе для вас інтерв'ю потрібно не відкладаючи піддавати аналізу. Найкраще, щоб воно було задокументовано через аудіо- або відеозапис. Рекомендується обговорювати ці матеріали з досвідченішими або рівними за досвідом соціоніками. Зворотний зв'язок з досвіду — це головний секрет майстерності в діагностиці.

У соціоніці, як і в інших науках про людину, здавна конкурують два протилежні підходи в діагностиці. Перший з них — аналітичний, що йде від лівої півкулі головного мозку, поелементний, що піддається формалізації (викладу в інструкціях). Він домінує в гуманітарних дисциплінах західного походження. Другий — синтетичний, що йде від правої півкулі, цілісний, адекватно передається тільки в живій манері (від вчителя до учня), погано формалізується.

У традиціях школи гуманітарної соціоніки - поєднувати обидва підходи. Однак у випадку живого інтерв'ю починати треба все ж з діагностики типу як цілісного утворення. На другому етапі, коли необхідно перевіряти результат, а також пояснювати і обґрунтовувати отриманий висновок, залучається аналітичний підхід.

Головне при синтетичному підході — мати правильно відкалібровану галерею образів типів, з якою ви постійно звіряєте людину. Вписується — не вписується — частково вписується. Останній випадок, а саме, коли одна з юнгівських полярностей розмита, зустрічається дуже часто. Людина як би роздвоюється на два типи. Таким чином, постає завдання відділення типу від підтипу. У цьому випадку задаються або додаткові питання на неюнгівські ознаки, або питання на тип в цілому. При цьому слід користуватися зіставними таблицями.

У різних школах соціоніки ви, з великою часткою ймовірності, потрапите в різні типи. Це лише означає, що цілісний образ типу в кожній школі свій, хоча його аналітичні ознаки і однакові. В Гуманітарній соціоніці, що розвивається в руслі енергетичної парадигми, інша галерея образів, яку не можна прирівняти до звичайної інформаційної соціоніки. Вона складніша, тому що кожен тип потрібно наочно уявляти собі в чотирьох особливих варіантах, а також розбиратися в проявах акцентуованих функцій.

У процесі діагностичної практики ми стикаємося з двома головними труднощами:

- функціональні зміщення від еталонного типу (внаслідок чого посилені функції можна сплутати з керуючими),

- образ «Я» часто не дорівнює соціотипу (через це багато респондентів починають сперечатися, намагаючись довести, що їх визначили неправильно).

В останньому випадку не можна нав'язувати людині свій висновок, оскільки він так звикся з приписаним йому типом, що будь-які спроби поставити під сумнів його образ «Я» викликають найсильніший когнітивний дисонанс.

Після проведення інтерв'ю діагностична робота зазвичай не закінчується. В якості завершального кроку необхідно поспостерігати за поведінкою людини в типових життєвих ситуаціях. Тільки переконавшись, що реальна поведінка людини відповідає характерним типовим зразкам, соціонік може гарантувати точність свого діагностичного висновку.

Метод швидких дискусій як інструмент вивчення функціональних взаємодій

Правила проведення швидких дискусій:
1) Перед учасниками ставиться дилема в підкреслено загостреній формі
2) Дискусія протікає спонтанно, без підготовки
3) Тривалість дискусії — до 3 хвилин (при явній розв'язці вона може закінчитися і раніше)
4) Дискусія проводиться стоячи;
5) Учасникам пояснюється загальний сценарій (виклад позицій — доказ — кульмінація — розв'язка);
6) Всі зустрічаються з усіма (попередньо складається турнірна таблиця).

Шляхом спостережень я встановив, що є чотири можливі результати швидких дискусій, а саме:
1) Виграш
2) Програш
3) Нічия
4) Компроміс