Гуманітарна соціоніка

Соціонічні тести. Чи достовірні результати?

Соціоніки зараз користуються такими тестами, де людина оцінює самf себе. Я вважаю, що тести самооцінки у кращому разі, навіть якщо вони побудовані та проведені коректно, виявляють не сам тип, тобто власне систему, а підтип – провідну психологічну підсистему. Але навіть якби людину оцінювали її знайомі чи колеги та їх оцінки якось усереднювалися (така процедура, звичайно, надійніша та об'єктивніша), все одно замість глибинного типу часто виявлявся б підтип. Чому?

Насамперед тому, що людиною усвідомлюється те, що працює зараз. А це якраз характеристика підсистеми. Система в цілому носить нелокальний характер, тобто, не прив'язана до цього місця і часу. Вона ніби розмазана по всьому комунікативному простору, в якому людина була раніше, є зараз і перебуватиме в майбутньому. Нелокальні структури слабо усвідомлюються, сприймаються як вторинне.

Підтип не можна ототожнити з маскою, в основі якої лежить штучна рольова поведінка. Актор свою маску не лише усвідомлює, а й довільно змінює. Маска - це ще один додатковий шар особистості, який надбудовується над існуючим відносно стійким підтипом. Варіант типу формується не за бажанням, а під тиском обставин шляхом природного відбору. В одній зі своїх книг я запропонував називати такий штучно створюваний поверхневий комплекс-маску комунікативною моделлю.

Досвідчені соціоніки налаштовані щодо достовірності самотестування критично. Довіряти самодіагностиці, на мій погляд, — однаково, що вірити рекламі. Для об'єктивнішої оцінки товару створюються незалежні служби, які роблять лабораторні аналізи чи опитують споживачів. Але в соціонічному русі, на жаль, поки що немає незалежних від конкуруючих шкіл організацій експертів, покликаних відстежувати якість діагностичних послуг.