Гуманітарна соціоніка

Що може соціоніка?

Області та способи застосування соціоніки в нашому житті настільки різноманітні, що легше сказати, де ви з нею не зустрінетесь.

Крім загальнопізнавального ефекту соціоніка знайде широке застосування у школі та ВНЗ. Використовуючи знання соціоніки, тут можна абсолютно по-новому:
- Комплектувати класи та навчальні групи, в яких за рахунок гармонійного поєднання темпераментних особливостей типів гарантується дружня робоча атмосфера і автоматично вирішується проблема дисципліни;
- Предметно-диференціювати навчання у старших класах та семінарських вузівських групах, де на перше місце вийде «клубний», проблемно-дискусійний спосіб навчання;
- Втілити індивідуальний підхід до учня та студента з урахуванням його природного типу, що дасть йому реальний шанс для самоактуалізації.

Так само прикладна соціоніка дає чималу віддачу в галузі управлінського консультування фірм, організацій та установ будь-якої галузі. Вона дозволяє сформувати стійку команду працівників широкого профілю, цільові групи під конкретне завдання та багато іншого. За рахунок соціонічно грамотного підбору та розміщення кадрів економиться велика кількість реальних коштів, а також час і нерви людей.

І, звичайно, абсолютно безцінним є застосування соціоніки для саморозвитку, гармонізації стосунків у сім'ї та суспільстві. Усвідомлення себе, можливих сценаріїв розвитку відносин допоможе розібратися в прихованих механізмах розбратів та непорозумінь, застерігає від багатьох непоправних помилок.

Чим соціоніка відрізняється від психології?

Недосвідчений читач, погано знайомий зі станом гуманітарних знань, мабуть вже засумнівався, чи правомірно відокремлювати соціоніку від психології. Колись це питання займало і нас, але життя вирішило його однозначно, спрямувавши ці науки різними шляхами.

Головна відмінність соціоніки від психології - у предметі вивчення та методах обробки матеріалу. Неправильно було б вважати, що психологія та соціоніка рівною мірою вивчають психологічне життя людини. Предмет соціоніки – соціотип, а не психотип.

Психологія - це наука з величезним переважанням індуктивного методу дослідження. Індуктивний метод - це коли накопичується деяка сума фактів, а потім робиться спроба їх узагальнення.

З одного боку, це добре, тому що забезпечує багатство фактичного матеріалу, безліч подробиць. Але з іншого боку, через це в психології не розвинена фундаментальна сторона, панує безсистемність і свавілля в тлумаченні.

Сучасна наука неможлива без строгої класифікації основних категорій, якими вона оперує, пояснюючи явища. Категоріальний апарат у психології нагадує зведення банальностей. Даються окремі визначення описового характеру лише на рівні здорового глузду. Воля — це… Емоції — це… До того ж, вони системно не пов'язані між собою.

У подібному стані знаходилася хімія в середині ХІХ століття. На той час накопичилася велика кількість емпіричного матеріалу про речовини та їх властивості, частини якого були узагальнені, але ці узагальнення суперечили одне одному. Потрібний був інтуїтивний геній Менделєєва, щоб привести все це в систему. Таким чином, було відкрито періодичний закон.

Таку ж роботу в психологічних знаннях проробив швейцарський психолог К. Г. Юнг, який побудував струнку типологію особистості, використавши дедуктивний метод, тобто пояснення наявних фактів через логічно несуперечливу систему психічних функцій та законів їхнього з'єднання. Проте робота Юнга, цього Менделєєва у психології, залишилася непоміченою. Чому?

Можливо тому, що поза рамками системи залишилися стосунки між типами? Ця біла пляма була заповнена лише через 50 років, коли литовський дослідник А. Аугустінавічюте сформулювала систему інтертипних відносин. Ця знаменна подія сталася наприкінці 70-х років. З того часу і існує соціоніка — новий підхід до вивчення законів комунікації інформаційних систем.

Соціоніка використовує, як говорилося, дедуктивний метод, тобто рух від загальних законів, визнаних всіма соціоніками до їх приватних проявів у різних галузях, зокрема, соціально-психологічних явищах. Вона має розвинену теорію, з якої виводиться багато практично цінних наслідків.

Отже, соціоніка народилася не з поступових осмислень і довготривалих спостережень, тобто не еволюційним шляхом, а раптовим поштовхом, що в одну мить перевернув усю масу застарілих догм і погано пов'язаних між собою приватних індуктивних припущень.

Принципова відмінність соціоніки від психології яскраво проявляється у методах діагностики. Опитувальники психологів визначають значення того чи іншого параметра, який заміряється, як відхилення від стандартної величини, що обчислюється ними як середнє за даною вибіркою. Тобто результат психологічного тестування - це відомості про те, наскільки ви відрізняється від стереотипної поведінки цієї групи людей.

Якщо побудувати за цим принципом соціонічний тест, він не працюватиме, оскільки буде визначатися не ваш соціотип, а ваше відхилення від усередненого соціотипу групи. Справа в тому, що точка відліку у соціодіагностиці береться як константа самого індивіда.

Ще одна проблема, яка мало турбує психологів, полягає в тому, як зафіксувати цю константу. Для цього соціоніки беруть не поточні значення ознаки, а напрямок його збільшення.

Припустимо, ви тестуєте людину за полярною парою ознак «етика-логіка». Якийсь психологічний тест інтелекту показав високе значення ознаки «логіка». Чи означає це, що ця людина належить до логічного соціотипу? - Ні, не означає. Адже ми не знаємо, в який бік ішов приріст.

Якби ми поступово ускладнювали завдання, а результати тестування, принаймні не погіршувалися б, тільки тоді це свідчило б про те, що перед нами логік. А ось у натренованого на даний клас завдань етика при виконанні завдань, що ускладнюються, штучно засвоєні ним прийоми їх рішення закінчилися б, і збільшення стало б негативним.

Таким чином, соціоніка працює не з поточними значеннями психологічних величин, а з фундаментальними механізмами, які за ними стоять. Як сказали б математики, соціоніка піддає інформацію операції диференціювання, будуючи свої визначення на похідних вищих порядків. З цього погляду соціоніку можна було б назвати метапсихологією — наукою, яка вивчає ті явища, що йдуть за психологією.