Гуманітарна соціоніка

Яка трійка функцій формує підтип у гуманітарній соціоніці?

Підтип – це стійка частина функціонального профілю, яка мало змінюється під час повторного тестування. Ядро підтипу задає трійка функцій (2+1), пропорції між якими зберігаються тривалий час. Інші функції – це індивідуальні особливості чи ситуативні реакції.

Які функції утворюють нормуючий підтип? Крім структурної логіки L та етики відносин R, яка третя функція до нього входить – інтуїція часу T чи сенсорика комфорту S?

Правильна відповідь: S – сенсорика комфорту, оскільки ця функція пов'язана зі стабільністю. Інтуїція часу відображає зміни та небезпеки, тобто втрату звичного стану, до якого ви вже пристосувалися. Отже, вона носить нормо-утворюючий характер.

Але я хотів би ще раз нагадати, як у Гуманітарній соціоніці можна виділити підтипи.

Перший спосіб – через спеціальні дихотомії, що нагадують традиційні юнгівські, але не зводяться до них. По-перше, це дихотомія стресу «контактність – дистантність».

Контактні типи не бояться небезпеки, вступають у контакт із противником, свої емоції не тримають у собі, а переводять або у боротьбу (домінантні), або у творчі пошуки та нестандартні вчинки (креативні). Найпростіший маркер – в екстремальній ситуації червоніють, збуджуються, загострюють тощо. Дистантні типи, відповідно, ухиляються від небезпеки, завмирають, маскуються, тримають стрес у собі. У разі реальної небезпеки частіше бліднуть і ціпеніють, а не червоніють та збуджуються.

І, по-друге, дихотомія упорядкованості «ініціальність – термінальність». Цю дихотомію освоїли західні типології, але називають її, звичайно, по-своєму, зокрема, асертивність – турбулентність. Зрозуміло, що турбулентні типи відповідають нашим невпорядкованим.

А тепер визначимо нормуючих через відповідні полюси дихотомії. Нормуючим типом буде той, хто веде впорядкований спосіб життя (як у побуті - світі речей, так і у відносинах) і дистанціюється (ухиляється, завмирає, йде в себе, ціпеніє) у стресі. Отже, нормик – це дистантно-упорядкований варіант типу психіки.

Другий спосіб визначити підтип через стійку трійку функцій. Тут важливо, щоб дотримувалися дві умови:

1) ці функції були б сильно виражені зовні та 2) працювали б скоординовано.

Далі, у цій трійці функцій виділимо двійку, яка має стояти на першому місці. А третя функція у формулі – додаткова. Це формула 2+1.

Якщо ми бачимо, що у функціональному профілі людини виражені екстравертні управлінські функції P і F, то ми маємо право припустити, що вона має домінантний підтип. Як додаткова функція виступає Е – етика емоцій, яка надає вміння виступати і відтінок істеричності.

Якщо ми виявляємо у профілі сильну пару функцій Е та I, то припускаємо креативність. Третя функція тут F, вона додаткова, вказує забіякуватість і зухвалість, в тій чи іншій мірі властиву креативним.

Про нормуючих я вже сказав. Цей підтип насамперед виражається через L і S, що означає схильність до порядку та стабільності. Третя ж функція R показує, наскільки сенситивною, тривожною, схильною до вагань є людина.

І гармонізуючі. Про наявність цього підтипу свідчить виразність у вашому профілі дуже чутливих функцій T і R, а третя функція – S додатково вказує, наскільки у вас потяг до гармонізації матеріалізований (гармонія душі та тіла).

Є ще третій шлях досліджувати підтип – суто практичний. Для цього треба включити вас до групи з чотирьох осіб та доручити у режимі змагання виконати складне завдання. За позицією, яку ви займете в групі, можна буде досить впевнено судити про ваш підтип. Але це вже складніше, і не лише за витратами часу, а й через невміння наших людей кооперувати у групах. Може вийти так, що замість спільної роботи ми отримаємо конфлікти та з’ясування стосунків - перша крайність - або кожен ізолюється і відмовиться взаємодіяти - друга крайність. Тобто, група може просто не запуститися.

Складність психіки під час еволюції збільшується, оскільки дедалі складнішими стають завдання, які постають перед людиною, а також ускладнюються форми соціального життя. Тому диференційованість (подробиці) типології особистості з часом наростає. Якщо у часи античності розрізняли лише 3-4 типи, наприклад, теорія темпераментів Гіппократа – Галена чи натурфілософське вчення про чотири стихії, то у Юнга виділено вже вісім типів. Потім було зроблено наступний крок. У MBTI та в соціоніці Аушри кількість типів досягла 16. І, нарешті, у Гуманітарній соціоніці ми виходимо спочатку на 32, а зараз вже на 64 типи особистості. Таким чином, потужність типології щоразу подвоюється. І це є закономірний процес.

Так що 64 стійкі варіанти особистості є практично окремими типами, адже відмінності між ними дуже великі. У цьому сенсі слово тип у психології приблизно відповідає терміну «вид» у біологічної систематиці. Наприклад, вовк (canis lupus, інші види - койот, шакал) і собака, хоч і є дуже близькими тваринами (відмінності у їх ДНК мінімальні), але не сприймаються нами як щось тотожне.

Хоча на фізичному рівні відмінності всередині одного типу дуже великі, але на інтелектуальному рівні (стиль мислення), можливо, вони набагато менші. Тому надійніші результати ми могли б отримати, якби створили тест за формами мислення.